Поезія ожила! Не на сторінках підручників, а тут - в голосах дітей, у їх сміху, у паузах і навіть у помилках. Вірші українських шістдесятників розкривалися найнесподіванішим чином, проростаючи сміливими імпровізаціями. За цим живим звучанням стоїть режисерка вечора - Марія Трепікова. П’ять місяців до події вона працювала з внутрішніми обмеженнями молоді: вчила помилятися на сцені та не боятися цього, експериментувати, тримати думку, відчувати своє тіло, свій голос. І саме завдяки цьому кожен із молодих звучав так, ніби ці слова вони щойно народили. І, можливо, саме так поезія й має жити - вільно, чесно, по-справжньому.